Срібло
- Ребе, я не розумію: приходиш до бідного - він привітний і допомагає, як може. Приходиш до багатія - він нікого не бачить. Невже це тільки через гроші?
- Визирни у вікно. Що ти бачиш?
- Жінку з дитиною, віз, що їде на базар...
- Добре. А зараз подивися у дзеркало. Що ти там бачиш?
- Ну що я можу там бачити? Тільки себе самого.
- Так от: вікно зі скла і дзеркало зі скла. Варто додати трохи срібла, і вже бачиш тільки себе.
Жінка
До Бога прийшов чоловік і заявив про свою нудьгу.
Бог задумався: "З чого зробити жінку, якщо весь матеріал пішов на чоловіка?"
Але, не бажаючи відмовляти чоловікові, після довгих роздумів, Бог створив жінку, використавши кілька яскравих променів сонця, усі чарівні фарби зорі, замислений смуток місяця, красу лебедя, грайливість кішечки, граціозність бабки, ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту і все це зліпив разом. Аби зменшити надмірну солодкуватість, додав холодне мерехтіння зірок, мінливість вітру, сльозоточивість хмар, хитрість лисиці, настирливість мухи, жадібність акули, ревнощі тигриці, мстивість оси, кровожерливість п'явки, дурман опіуму і вдихнув у все це життя.
У результаті з'явилася справжня жінка.
Бог подарував цю жінку чоловіку, сказавши при цьому:
- Бери її такою, яка вона є, і не намагайся переробити, тому що з цього нічого не вийде. Блаженствуй із нею все життя і мучся до самої смерті!
Любов і щастя
Один мужчина зачинився в квартирі і нікого туди не впускав.
Одного разу почувся дзвінок і мужчина запитав:
- Хто там?
- Я - Багатство. Я прийшло, щоб оселитися в твоїй квартирі, - прозвучала відповідь.
- Ти не вчасно. Давай, може, прийдеш іншим разом, - сказав мужчина.
Через деякий час дзвінок задзвенів знову.
- Хто там?
- Я - Щастя! Я йшло по дорозі і вирішило зайти до тебе! - була відповідь за дверима.
- Щось я невпевнений... Не знаю чи варто відчиняти тобі.., - не зважився відчинити чоловік.
На третій раз у двері подзвонила Любов і мужчина відчинив. А разом з Любов'ю прийшло справжнє Щастя. А згодом завітало і Багатство.
Легенда про Любов
Колись, дуже давно, на Землі був острів, на якому мешкали усі духовні цінності. Та одного разу вони зауважили, що острів почав опускатись під воду. Усі цінності сіли на свої кораблі і поплили світ за очі. Залишилась тільки Любов.
Вона чекала до останнього, але коли вже чекати було нічого, їй теж закортіло податися геть. Тоді вона звернулась до Багатства і попросилась до нього на корабель. Але Багатство відповіло:
– На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут не вистачить місця.
Коли повз пропливав корабель Суму, вона попросилась до нього, але той відповів:
– Вибач, Любове, я такий сумний, мені треба завжди залишатися насамоті.
Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі.
Поруч пропливала Радість, але вона така була перейнята веселощами, що навіть не почула, як її кликала Любов.
Тоді Любов впала у відчай. Але раптом вона почула голос десь позаду:
– Ходімо, Любове, я заберу тебе з собою.
Любов озирнулася і побачила старого. Він довіз її до суші, і коли старий поплив, Любов спохопилась, адже вона забула запитати його ім'я.
Тоді вона звернулась до Знання:
– Скажи, Знання, хто врятував мене? Хто був цей старий?
Знання подивилось на Любов:
– Це був Час.
– Час? – перепитала Любов. – Але чому він врятував мене?
Знання ще раз поглянуло на Любов, потім вдалеч, куда поплив старий:
– Тому що тільки Час відає, якою важливою в житті є Любов.
Бог и Человек
Когда Бог создал человека, то испугался: «Если человек узнает обо мне, то станет таким же, как я Богом! Нельзя, чтобы он нашёл меня просто так! Что мне делать?»
Бог позвал ангелов и стал с ними советоваться. Но никто ничего не мог придумать.
Если я спрячусь на вершине самой высокой горы, то настанет день, и человек заберётся на неё, рассуждал Бог. Если я спрячусь под землёй, то настанет день, и человек найдёт меня там. Если я спрячусь в море, то настанет день, и человек изобретёт способ проникнуть в море. Если я спрячусь на небе, то придёт время, когда человек изобретёт способ подняться на небо, и я буду обнаружен. Если даже я спрячусь на другой планете, то придёт время, когда человек доберётся до неё! Что мне делать?
И тут один ангел, который всё время молчал, предложил Богу свою идею, от которой Бог пришёл в восторг. Ангел посоветовал Богу спрятаться внутри человека. Человек никогда себя не изучит до конца, а тем более, не будет там искать Бога.
Притча от Бориса Крумера
— Мастер, почему жизнь так несправедлива? — спросил как-то ученик. — Мудрец в старости превращается в младенца, и его мудрость утекает в песок, словно её и не было. Что такое мудрость, и за что небеса наказывают нас старческим слабоумием?
— Во-первых, мудрость не может исчезнуть. В песок утекает лишь иллюзия мудрости, а её хозяин рвёт на себе волосы и громко оплакивает свою утрату. На самом деле нельзя потерять то, чего у тебя никогда не было. Во-вторых, старческое слабоумие является не наказанием небес, а благословением. И только очень смелые, отважные и достойные люди могут сопротивляться времени, страдая от осознания молодости своего духа и тленности своего тела.
Учитель налил себе чай и продолжил:
— Скажи мне, мой мальчик, для чего ты учишься?
— Для того, чтобы стать умнее, — ответил озадаченный ученик.
— Это средство, а не цель, — Учитель с удовольствием отпил глоток. — Ведь ты седлаешь коня не для того, чтобы оседлать его, а для того, чтобы отправиться на нём в путь.
— Я учусь, чтобы понять устройство мироздания. Мне любопытно, как разрозненные кусочки знаний складываются в стройную мозаику, рисунок которой станет понятен только тогда, когда последняя частица займёт в нём своё место.
— Это увлекательное действие, которое, правда, никак нельзя закончить, — кивнул старик, — но это тоже всего лишь средство для достижения цели. Ведь ты едешь на коне не ради самой езды, а для того, чтобы добраться до какого-то города.
— Какова же цель, Учитель? — замер в ожидании ответа юноша.
— Мысли обычного человека можно сравнить с глиной, — Мастер поставил пиалу с чаем на стол, — и эта глина легко размывается рекой времени. В этом, кстати, и заключается причина старческого слабоумия. Но есть достойные мужи, которые отваживаются строить печь для обжига глины. Дело это сложное, трудоёмкое, занимающее иногда всю их жизнь. Сначала они закладывают фундамент для печи, материалом для которого служат мораль, принципы и нравственные устои. Затем начинают возводить стены, в качестве кирпичей используя мудрость своих учителей и предшественников. Вместо раствора они используют здравый смысл и логику. Чем крепче будет логика, тем прочнее будут связаны знания между собой. И только после того, как печь будет готова, они начинают обжиг своих мыслей, превращая мягкую глину в крепкие, твёрдые кирпичи.
— Но я не понял, Учитель, в чём же цель учения? — недовольно заёрзал на своём месте ученик, — ведь построение печи и обжиг своих мыслей — это тоже средство?
— Конечно средство, — ответил Мастер, — цель же будет достигнута лишь тогда, когда кто-то возьмёт хотя бы один кирпич из сделанных тобою и использует его в кладке своей печи. Даже если на этом кирпиче сотрётся твоё имя. Цель не в том, чтобы понять сущее — это всё равно невозможно. Цель в том, чтобы у людей всегда были кирпичи. Ведь только так у них будет доказательство того, что они разумны.