Інтерактивне навчання

Інтерактивне навчання — це навчання, побудоване на основі спілку­вання та взаємодії, що реалізуються і в технологіях, і в методах, і в органі­заційних формах.

Використання досить нового терміну «інтерактивний» у методичній літературі на сьогодні не є сталим. Зустрічаємо формулюван­ня й трактування такі, як «інтерактивне навчання», «інтерактивна техно­логія», «сукупність технологій», «інтерактивні форми» та ін. Але головне, що мова тут іде саме про процес спілкування, в якому відбувається обмін інформацією, вміннями, досвідом між учнями та вчителем або учнем та учнем. За О. І. Пометун, суть інтерактивного навчання полягає в тому, що «навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють що вони роблять, рефлектують з при­воду того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Підгрунтя інтерактивного навчання закладено ще в радянській школі XX ст. й пов’язане з використанням бригадно-лабораторного, проектно­го методу, колективного способу навчання (КСН) та ін.

Мета інтерактивного навчання

Підготовка особистості до реального життя, формування громадянської позиції, перехід від особис­тості учня, що самоідентифікується, до особистості, яка саморелізується. Інтерактивні технології навчання стимулюють потребу учня в реалізації свого потенціалу. Освітні та розвивальні цілі виступають як супутні.

Учитель виступає як рівноправний партнер учнів, виконує організаційні та консультаційні функції.

Існує досить значна кількість підходів до класифікації інтерактивних технологій навчання. У посібнику «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчан­ня» (О. Пометун, Л. Пироженко) пропонується, наприклад, така класифі­кація (за метою уроку та формою організації навчальної діяльності)

Класифікації інтерактивних технологій навчання

• технології кооперативного навчання;
• технології колективно-групового навчання;
• технології ситуативного навчання;
• технології опрацювання дискусійних питань.

В. В. Мельник пропонує інтерактивні методи поділяти на превентив­ні інтеракції (тренінг, консультації та ін.), імітаційні інтеракції (інсцену­вання, ділові ігри, диспут, «мозковий штурм» та ін.), неімітаційні інтерак­ції (проблемна лекція, конференція, практикум тощо).

Орієнтовна структура уроку із застосуванням інтерактивного навчання

1. Мотивація діяльності

Етап має на меті зацікавити учнів темою уроку. Використовуються навчальні проблемні ситуації, наочність, нескладні інтерактивні техно­логії («Мікрофон», «Криголам» тощо).

2. Визначення теми й очікуваних результатів

Доцільно залучити до цієї діяльності учнів. Очікувані результати не­обхідно формулювати через відповідні дієслова: «Після уроку учні змо­жуть…».

3. Надання необхідної інформації

Це може бути міні-лекція, знайомство з текстом, випереджальні за­вдання. Тут можуть бути актуалізовані знання, які учні вже мають.

4. Інтерактивна вправа

Це основна частина уроку і за змістом, і за обсягом.

5. Підбиття підсумків і рефлексія результатів

Під час цього етапу учні повинні усвідомити, чого вони навчились на уроці, визначити своє ставлення до роботи й обговорюваної теми, порів­няти своє сприйняття з думками та поглядами інших.